Негровецький ЗЗСО І-ІІІ ступенів імені Василя Росохи

ДОПОВІДЬ НА ПЕДРАДУ ЗАСТУПНИКА ДИРЕКТОРА З ВИХОВНОЇ РОБОТИ

Виховання – це процес взаємодії вихователя і вихованців з метою формування в учнів як суб’єктів виховного впливу наукового світогляду, високих моральних , духовних, громадських та інших рис , які забезпечують становлення особистості.

Антон Семенович Макаренко , автор концепції виховання в колективі, зазначав, що виховання й навчання – поняття не тотожні, оскільки кожен з них має свою логіку. «Зводити виховну роботу до освітньої я вважаю неможливим», - писав великий педагог.

Сучасна педагогіка розглядає позакласну виховну роботу і дидактичні системи, що охоплюють навчальну діяльність школярів і методичну роботу вчителів, як підсистеми широкої моделі – виховної системи закладу. Також у педагогіці існує думка про об’єктивну закономірність існування такого поняття, як виховуючий характер навчання цю думку можна продемонструвати яскравим прикладом уроку зарубіжної літератури у 6 – Б класі , учитель Лебедєва О.Ю. Вчитель , розв’язуючи навчальні завдання:

- розвиток зв’язного мовлення;

- сприймання великого за обсягом твору цілісно;

- характеристика образу Діка Сенда.

Вдало поєднує виховний момент. Учні засвоїли зміст роману, виносять для себе виховний момент.Їм хочеться бути подібними на Діка Сенда – сміливими, мужніми, наполегливими, з рішучою вдачею, та добрим відданим серцем. Учні розуміють перевагу моральних загальнолюдських цінностей - любові, добра, самопожертви над цінностями матеріальними.

Відповідно, при плануванні й проведенні виховної роботи не слід забувати про те, що кожний захід має сприяти розвитку ініціативі учнів, задоволенню їхніх потреб та інтересів. Шкільний та класний колективи повинні допомогти кожному школяру визначитися не лише ким бути, а яким бути, як жити в цьому складному глобілізованому інформованому та суперечливому світі, як влаштувати свій спосіб життя.

Таке виховання можна було побачити на позакласному заході, який провела Лідія Олексіївна де за мету ставили

- любити свій рідний край;

- своїх батьків; старих і немічних;

- не кривдити менших;

- берегти природу рідного краю;

Позакласний захід вчить нас бути мудрими, вихованими, дотримуватись правил поведінки, берегти книгу, бо книга це витвір мистецтва, а не просто підручник адже найвищим призначенням книги є вдосконалення розуму і душі.

«Важливою складовою виховного процесу є виховання таких моральних емоційних сил, що є гармонійною єдністю виховних впливів на особистість, це означає перед усім виховувати розум, моральні почуття, естетичні погляди й уподобання кожної особистості – кожної людини – писав Антон Семенович Макаренко.

Одним із завдань виховної роботи є формування в учнів патріотичних почуттів, забезпечення усвідомлення учнями своєї етнічної спільності, виховання в них національної гідності, вчителька Бобик О.В., провела виховну годину на

тему : « Рушник – родинний оберіг» , за мету ставила ознайомити учнів з оберегом української родини- рушником, із значенням його в побуті, виховувати глибокі почуття любові до батьків, розвиток творчих здібностей учнів.

Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи В. Сухомлинського є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважає, що до того і часу, поки є самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до самого себе – немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності та виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога. Педагог з болем зауважує, що «на жаль, у шкільній практиці ця сфера педагогічної творчості є найбільш недосконалою і саме в цій сфері допускається найбільше грубих помилок».

Тому показова в цьому плані була відкрита виховна година в 7 – Б класі , класний керівник Ворон В.В., де чітко прослідковується мета виховання в учнів самоповаги, тому що лише самоповага є тією рушійною силою, яка виховує повагу людини до інших, доброту, милосердя, відповідальність за свої вчинки. Вчитель доводить що люди здатні творити добро, навіть там де творити його, здається, неможливо, що людська доброта не має меж.

Виховання ,як стверджував класик української психології Г.Костюк, - це керівництво індивідуальним становленням людської особистості. Виховувати – це проектувати поступове становлення якостей майбутньої особистості.

Особливого значення в сучасних умовах набувають психолого – педагогічні чинники.

Результативність виховного впливу залежить від змісту інформації і її відповідності вікові дітей; вибору стилю спілкування між вихователем і вихованцями, взаємин у системах:»вихователь – учні – батьки – громадськість», форм і методів організації позакласної роботи ; розуміння внутрішнього стану іншої людини.

Отже , наступність є закономірною умовою цілісності та ефективності виховного процесу, фактором, який визначає логіку та послідовність виховання особистості на всіх вікових етапах.

Система родинно – сімейного виховання дуже важлива в житті кожної людини .

У сім’ї закладається духовна основа особистості її мораль. Сім’я – це святий вузол в суспільстві. Тому виховний вплив родини на дитину переоцінити неможливо.

Сім’я – найкраща вихователька підростаючих поколінь за всіх часів і народів. Справжня сім’я є совістю, честю кожного народу, нації, надбанням педагогічної культури людства.

Яскравим прикладом була виховна година «Нема в світі наймилішого, як матінка люба», в 7 – А класі кл. керівник Бум бар Т.Ф., де метою було розширити поняття про матір – творця добра, розвивати перед учнями красу материнської любові, сприяти осмисленню та розумінню ними переваг духовних цінностей, спонукати до виконання моральних правил і людських чеснот, виховувати доброту, людяність, справедливість, взаємоповагу.

Отже аналізуючи проведену виховну роботу можна з впевненістю сказати , що класні керівники багато працюють над вихованням підростаючого покоління, але перед нами всіма ще залишається багато невирішених питань, та поставлених завдань.

Контакти вчителя з батьками повинні бути постійними і диктуватися не надзвичайними випадками і вимогами покарати дитину , а прагненням вчителя побільше дізнатися про дитину, порадитися про його навчання і виховання , навіть порадіти з батьками за нього, подумати про перспективи виховання.

На жаль у деяких вчителів такого прагнення немає, немає і розуміння необхідності цього.