НАШ ГЕРОЙ

ВАСИЛЬ ПОЙДА

/Files/images/img001.jpg

ЖИТТЯ ЯК СПАЛАХ СВІЧІ…

Двадцять третє вересня…

Двадцять третя година… Нічна запаморочлива тиша обійняла весь Негровець безмежним болем. Навіть зірки тремтять від страху, моторошно й їм. А вулиця від початку села до самого обійстя Василя палає різнобарвним мерехтінням свічок, а ті, що їх засвітили, падають навколішки, схиляючись перед ним, їхні очі, переповнені сльозами, звернені до нього, чиє молоде життя, як спалах свічі, погасло.

Цією нічною вулицею – такою звичною, такою знайомою – він завжди повертався додому. А тепер повернувся востаннє… Повернувся як герой, як захисник! Тут, на цьому скромному селянському подвір’ї, його не раз зустрічала мама – мила, єдина, найдорожча, найрідніша – та, якій часто здригалося серце в очікуванні її кровинки, її надії, її порадника, її захисника. Вона завжди чекала – він завжди повертався… Повернувся й тепер. Не такою ти, мамо, уявляла нашу зустріч. Вибач, матінко, я хотів повернутися, щоб обійняти й поцілувати тебе. Я хотів повернутися не так, щоб твоє серце розривалося від болю. Я хотів повернутися так, щоб побачити твої сльози від радості. А тепер ти ридаєш,мамо, втративши й другого сина, твоє серце окам’яніло.

Вибач, матусю, за все…

/Files/images/img002.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 358

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.